Переваги життя без соціальних мереж

Я прожив близько 2 років без соцмереж. Хоч і повернувся в Інстаграм, відмова від використання соціальних мереж має декілька крутих переваг, які можуть бути корисними для багатьох людей.

1. Більше нудьги

Не схоже на перевагу? Я поясню. Коли на телефоні є соцмережі, які викликають сильну залежність, телефон стає дефолтним способом відволіктися та розважитися. При найменшому натяку на нудьгу я починав гортати Інстаграм або Твіттер. І недивно, бо ці сервіси були розроблені одними з найрозумніших людей у світі, щоб бути неймовірно привабливими. Тож, навіщо просто сидіти нудьгувати, якщо завжди є мегацікавий інструмент для спілкування чи розвитку бізнесу, розроблений за десятки мільярдів доларів і подарований мені безкоштовно?

Однак наявність цих ідеальних, завжди доступних додатків має свою ціну – у житті більше немає нудьги. Починаєш хоч трохи нудьгувати – просто гортаєш стрічку. Але як раз це може бути проблемою.

Що відбувається, коли не маєш соцмереж і змушений залишатися наодинці зі своїми думками? Доводиться думати про навколишній світ. Про те, що відбувається у тебе в голові. Цей процес критично важливий для нашого розвитку як людей. Саме коли ми нудьгуємо або відчуваємо самотність, з’являється шанс проаналізувати та переварити свій досвід і враження. Ми обмірковуємо, що йде добре в житті, що йде не так; що резонує з нами, а що ні; про що ми хвилюємося у своєму житті, а що приносить радість, і чому би хотілося приділяти більше часу. Таким чином, нудьга допомагає прогресувати у розвитку нашої особистості, ідентичності, розібратися у самовизначенні. Саме в цей час, наодинці з нашим розумом ми еволюціонуємо як люди.

Якщо ми позбавляємо себе нудьги та самотності, постійно дивлячись на цей блискучий смаколик у вигляді Тік-Току, Інстаграму чи Твіттеру, ми втрачаємо цінність проведення часу на самоті та позбавлямо себе додаткових можливостей для розвитку.

2. Більш якісне дозвілля

Є ще одна перевага життя без соцмереж, пов’язана з нудьгою. Коли немає можливості швидко погортати стрічку Твіттера, нудьга спонукає до більш якісного дозвілля. Сидиш собі, вечоріє, не знаєш що робити або що подивитися. Це природньо підштовхує почитати книгу, зайнятися спортом, нарешті почати приділяти час своїм хобі (уявіть, я ходив танцювати хіп-хоп!), піти на прогулянку, приєднатися до якоїсь волонтерської організації чи книжкового клубу.

Нудьга - дуже корисний інстинкт. Людська природа така, що коли виникає дуже сильне чи неприємне почуття, воно як правило спонукає нас робити щось важливе для нас: наприклад, ми почуваємося фігово, коли голодні ➔ чому? ➔ бо важливо, щоб ми їли.
А тоді до чого нас спонукає нудьга? ➔ до продуктивного дозвілля. Але телефон і соцмережі переривають цей поштовх до якісного дозвілля. Вони заземлюють цей інстинкт.

Без соцмереж можна справді відчути жагу почати робити нові речі, корисні для нас, для душі, для сім’ї, для спільноти. Дозвілля стає кращим, якщо не нема можливості піти і відкрити сторіз в Інстаграмі або стрічку Твіттера.

3. Знижена тривожність

Наш світ - це те, на що ми звертаємо увагу. У світі набагато більше інформації, ніж ми зможемо спожити. Розум бере те, що ми спожили, і на основі цього намагається побудувати розуміння світу навколо нас. Не тільки фізичне або візуальне розуміння, але й емоційне.

Якщо ми живемо у світі соціальних медіа, особливо на такій платформі, як Твіттер, то образ світу, який створюватиме розум, є жахливою, майже нестерпною боротьбою. Це світ, у якому лиходії вільно їздять віртуальною міською площею, а жителі міста стріляють у них зі своїх револьверів, люди падають мертвими з метафоричного вікна віртуальної міської ратуші. Це тривожний світ, це світ обурення, це світ, у якому людей карають миттєво, а небажаних кенселять кожного дня. Це світ срачей. Бо негативний або жорсткий контент отримує більше охоплень. Ви коли-небудь зустрічали частого користувача Твіттеру, який був радісний та щасливий? Я – ні. Чому? Тому що світ, якому відкривається його розум, є спотвореним.

Можно сказати, мовляв, а чому б мені не уникати Твіттера? Не хочу бачити ці безмежні срачі, тож піду в Інстаграм. Але що буде в Інстаграмі, так це вишукано підібрані зображення життя людей, усі у відмінній формі, усі живуть більше цікаве та краще життя, ніж у тебе. Це світ, де почуваєшся неповноцінним, а звідси більше хвилювань та стресу. Зростає тривожність.

Коли немає соціальних медіа, коли не наражаєшся на цей дивний, неприродний, надзвичайно вишуканий, алгоритмічно оптимізований тип інформації, то світ, який бачиш і відчуваєш, насправді набагато більше схожий на справжній, реальний світ. Друзі, звичайні люди в місті, те, що ми читаємо в книгах, те, що чуємо в піснях, – це світ, який відкалібрований для людського розуму. Це досвід, який наш мозок може легко переварити. Це спокійніший, менш тривожний та повільніший світ.

4. Знижене почуття власної значущості

Один із підступних побічних ефектів соцмереж – це коли ти відчуваєш, ніби завжди є якась аудиторія, якій дійсно важливо знати, що ти маєш сказати. І все завдяки великим пальцям догори, маленьким сердечкам біля постів, які показуть, що оце сподобалось, ось це було ретвітнуто, а цим поділилися тощо. Деякі з платформ роблять це відверто маніпулятивним способом. Наприклад, ТікТок відомий тим, що час від часу бере відео та показує їх набагато більшій аудиторії, ніж зазвичай, лише для того, щоб люди періодично отримували цей посилений сплеск дофаміну – вау, багатьом людям мій відос дуже сподобався! – і продовжували нескінченно свайпати відео вгору.

Ці штуки дають відчуття, що всім важливо те, що ти маєш сказати. Вони роздувають его. Відчуваєш себе в центрі подій. Але все це – людська психіка, якою маніпулюють соціальні медіа, щодня підживлюючи завищене відчуття власної значущості.

Коли я вперше покинув соцмережі десь на місяць, ніхто цього не помітив. Це було досить прикро, тому що я думав, що в мене є близько сотні підписників в Інстаграмі та Фейсбуці, які, затамувавши подих, чекають мого наступного послання, естетичної фотографії та дуже смішного, іронічного мема. Я інколи навіть боявся щось писати, бо мою ж думку чекають і цінують, і треба бути на висоті! А коли перестав ходити в соцмережі протягом місяця, майже ніхто цього не помітив. Ніхто нічого не сказав. Нікого це не хвилювало, тому що платформи створюють лише ілюзію впливу та важливості.

Для нашого здорового відчуття важливості краще виходити з реальних речей, які ми робимо в реальному світі. Наприклад, мене поважає така-то людина, тому що я був поруч, коли вона потребувала мене. Мене поважають такі-то люди, тому що вони бачили мою роботу, цінують її, я з ними спілкувався, і добре знаю їхній характер. Мене поважає моя родина, тому що у складний період я проявив лідерькі здібності та підтримував їх.

Таким чином, зростає відкаліброване відчуття важливості, яке спонукає робити справді важливі речі, щоб жити більш приємним життям. На жаль, усе це спотворюється, якщо дозволяти показникам соцмереж вирішувати, чи є ми впливовими або важливими.