Найдобріша людина часто є найрозумнішою

Коли ми бачимо когось, хто не виглядає як ми, не звучить як ми, не поводиться як ми, не кохає як ми, не живе як ми, то перша думка про нього, яка проходить, корениться або в страху, або в осуді, або в обох почуттях одночасно. Це еволюція. Ми вижили як вид, ставлячись підозріло до речей, які нам невідомі.

Якщо ми здатні вимкнути цей тваринний інстинкт і змусити мозок піти іншим шляхом, то ми поступово стаємо добрішими, більш терплячими, отримумо здатність приймати людей, факти та знання, до яких ми не звикли. Емпатія та співчуття – це ознаки не тільки якогось філософсько-духовного розвитку, але й фізіологічного також. Вони вимагають розумових здібностей, щоб подолати наші найпервісніші імпульси.

Коли люди виявляють жорстокість, це означає, що вони провалили перший іспит розвиненого суспільства. Вони навряд чи змушували свій мозок тварин розвиватися поза його першим інстинктом. Вони майже не створювали нові нейронні зв’язки, розумові шляхи, щоб подолати власні інстинктивні страхи. Тому їхньому мисленню та вирішенню проблем бракуватиме уяви та креативності, якими володіють добріші люди.

Протягом останніх років я переконався, що одна річ є більш-менш загальною істиною: найдобріша людина часто є найрозумнішою. Погляньте хоча б на Дамблдора.